Домашнє насильство
Людина, яка переживає домашнє насильство нерідко сумнівається в тому, чи відображається ситуація насильства на її дитині. Часто дитину сприймають просто як «пасивного свідка» насильства. Однак спостереження за насильством в сім’ї впливає на дитину так само, як і безпосередньо на постраждалу. Діти формують певні «стратегії виживання», для того щоб впоратися з ситуацією насильства:
Навчаються бути не «занадто помітними», не «занадто голосними» задля того, щоб не привертати до себе увагу;
Надмірно контролюють свої слова та дії, щоб не викликати агресію в свою сторону;
Уникають потенційно небезпечних місць у квартирі (наприклад, де найчастіше стається насильство, де у даний момент знаходиться агресор);
Усі ці «заходи безпеки» також характерні і для людей, які страждають від насильства напряму. Також діти можуть вдаватися до більш активних форм поведінки:
Заступатися за того з батьків, до якого застосовується насильство, загороджувати їх собою;
Намагатися переключити агресію на себе тощо.
Виділяють ряд індикаторів в поведінці дитини, які вказуються на те, що вона страждає від насильства у сім’ї:
Травматичні стресові реакції: страх, тривога, проблеми з апетитом, безсоння, нічні кошмари, психосоматичні симптоми, наприклад біль у животі, головні болі, заїкання, енурез, посттравматичний стресовий розлад з супутньою симптоматикою: симптоми повторного переживання (флешбеки, тобто спогади про травматичну ситуацію, які є настільки сильними, що людині здається ніби вона знову її переживає; інтрузії – спогади про травматичну ситуації, які зринають всупереч бажанню людини; сильні емоційні та фізичні реакції, наприклад, сильна тривога при голосних звуках; обливання потом, задихання, коли щось нагадує про травматичну подію); уникнення і заціпеніння; нездатність розслабитися (надмірна збудливість, постійна бойова готовність, що виснажує усі фізичні та психологічні ресурси людини).
Відставання у фізичному, емоційному, інтелектуальному розвитку.
Низька самооцінка, почуття сорому та провини.
Когнітивні порушення: нездатність зосередитися, проблеми з пам’яттю тощо.
Відставання у навчанні, відсутність мотивації, прогулювання.
Імпульсивність та поведінкові розлади. Наприклад, асоціальна, неконтрольована поведінка, задирливість, часті бійки з однолітками, нездатність врегульовувати конфлікти, агресивність, втечі з дому, бродяжництво, крадіжки.
На противагу агресивності та гіперзбудливості дитина може поводити себе пасивно та залежно.
Замкнутість. Страх запрошувати друзів додому.
Підозріливість, недовіра іншим, сприйняття світу та оточуючих небезпечними.
Намагання якомога довше залишитися у школі після уроків, небажання йти додому.
Погіршення після вихідних, дитина приходить до школи засмученою, знервованою, неохайною.
Регресія, тобто інфантильна поведінка, яка не відповідає віку дитини.
І цей список є не остаточним…
Спостереження за ситуацією насильства має негативний вплив у довгостроковій перспективі. Адже діти, які переживають насильство у майбутньому мають підвищений ризик або здійснення насильства вже ними самими у своїй сім’ї або обрання партнера, який буде здійснювати насильство над ними. Тому що для таких дітей насильство є нормою і єдиним варіантом стосунків, які вони знають. Саме тому так важливо не замовчувати насильство у сім’ї, звертатися за допомогою та розірвати коло насильства.
Нагадуємо: в ситуації насильства ви можете отримати прихисток (кризові кімнати, притулок), а також консультації юристів та психологів, звернувшись до нашого Центру за номерами: 15 00 зі стаціонарного, 044-272-15-00 з мобільного.
Матеріал підготувала психологиня Центру Анна Клочко.
Використані джерела: Барэа Консуэло — «Учебник для женщин, подвергающихся насилию (?которые хотят перестать ими быть)»; В. Фролова «Дети-свидетели насилия в семье?»
