Вітаємо Вас, дорога Ганно Дмитрівно, з 100-літнім ювілеєм. Бажаємо Вам миру, віка та здоров’я
13 вересня 2022 року святкує свій 100-літній ювілей жителька с. Нова Ободівка Ободівської територіальної громади, що в Гайсинському районі Козоріз Ганна Дмитрівна. За свої 100 років життя Ганна Дмитрівна Козоріз , натерпілась чимало: голодомор, війна, нелегке післявоєнне життя…
Кожна людина своє життя пригадує з якогось епізоду. Спогади Ганни Дмитрівни розпочинаються з того страшного моменту, як в її старенькій хатині помирали один за одним, мама, тато, брат і сестра.
‘’Йшов 1932 рік мені було 9 років – пригадує Ганна Дмитрівна.- страшне горе тоді навідувало чи не кожну сім’ю . На сільському кладовищі щодня копали безліч могил. Всі люди жили в постійному очікуванні біди. Після смерті рідних в хаті надовго оселились туга і печаль.‘’
В 9 років залишившись сиротою в зруйнованій хаті пішла наймитувати, щоб заробити на кусок хліба. Пережите, побачене, почуте загартували її характер, душу та серце.
Доля не завжди була прихильною до неї, не один раз влаштовувала нелегкі випробовування. З ранніх літ Ганна Дмитрівна звикла до важкої сільської праці, тому одразу пішла працювати в колгосп в ланку. В душі молодої дівчини все співало.
Від дружної весни, що обіцяла добрий1 урожай1 і від того, що вона вижила і перемогла голод. Та її плани порушила війна. Запалали лани і села в Україні. Спорожніли домівки – усі дорослі чоловіки і юнаки пішли на фронт. В колгоспі працювати нікому, одні жінки та діти. То ж прийшлось Ганні Дмитрівні працювати з ранку до ночі в полі.
Над землею ще бродять вранішні сутінки, а вона вже на ногах. Накине на замерзле тіло ( а в хаті – ні трісочки ) куфайку , що давно відслужила свій вік, перехопить на ходу сякий такий харч- і в поле .
Поле тоді орали коровами, самі навіть жінки впрагалися , копали лопатами та вилами. Потім сіяли вручну, закривали вологу , підживлювали, пололи, воювали з бур’янами. А коли достиг хліб орудували жінки серпами в’язали , а в ночі скиртували. Прибиті втомою брели додому, дороги перед собою не бачили, але завжди підбадьорували одне одного та з піснями, весело було згадує Ганна Дмитрівна.
Після війни одружилася з односельцем Микитою Козорізом, який повернувся з фронту неодноразово поранений. Народила двоє діток – сина Анатолія та доньку Марійку, яких виховала гарними людьми.
Здавалось, що життя налагодилось, є сім’я , чоловік, діти. Чоловік працював помічником комбайнера, розпочали будівництво нового будинку.
Але життя розпорядилось по іншому. Недовго судилося побувати в шлюбі. В 1974 році пішов із життя чоловік – Микита. Залишилась вдовою з малими дітьми. Ганна Дмитрівна продовжувала тяжко працювати, щоб поставити дітей на ноги.
Сьогодні її діти – гарні зрілі люди, якими вона пишається та вся наша громада. Є онуки, які частенько провідують бабусю, а вона їх повчає любити, не скаржитись на життя, не боятись труднощів і в будь- якій ситуації потрібно залишатись людьми. Від себе скажу : ті люди, які пережили голод, холод ,війну знають ціну кожній крихті хліба, тому Дорога Ганно Дмитрівно , у Вас є чому нам навчитись .
