ІНФОРМАЦІЙНА ДОВІДКА щодо опіки та піклування над повнолітніми особами
На сьогодні питання опіки та піклування над повнолітніми особами регулюються Цивільним кодексом України (далі – ЦКУ), Цивільним процесуальним кодексом України (далі – ЦПКУ), Правилами опіки та піклування, затвердженими наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 № 34/166/131/88 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.06.1999 за № 387/3680) (далі – Правила) (лише в частині положень, що не суперечать ЦКУ), а також іншими нормативно-правовими актами з відповідних питань.
Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов’язки та припиняються у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.
Органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад (ст. 56 ЦКУ).
Статтею 292 ЦКУ закріплено право фізичної особи, яка визнана недієздатною або цивільна дієздатність якої обмежена, на опіку або піклування.
Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦКУ).
Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ч. 1 ст. 40 ЦКУ).
Заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім’ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги (ч. 3 ст. 296 ЦПКУ).
Суд, за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров’я фізичної особи, призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу (ч. 1 ст. 298 ЦПКУ).
Судові витрати, пов’язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави (ч. 2 ст. 299 ЦПКУ).
Суд, ухвалюючи рішення про визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй опікуна (ч.1 ст. 300 ЦПКУ).
Відповідно до Правила опіки та піклування та Цивільного кодексу України, для того щоб надати висновок (подання) щодо можливості призначення опікуна, заявнику необхідно до Органу опіки та піклування надати пакет документів, а саме:
- заява про можливість призначення опікуном до органу опіки;
- копія паспортів потенційного опікуна та підопічного;
- копія рішення/ ухвали суду про визнання потенційного підопічного недієздатною особою(ч.1ст.58 Цивільного кодексу України) ;
- довідка про склад сім’ї або зареєстрованих у житловому будинку осіб потенційного опікуна та підопічного;
- висновок про стан здоров’я потенційного опікуна, підопічного;
- акт обстеження житлових умов потенційного опікуна та підопічного;
- довідка про відсутність судимості потенційного опікуна;
- копія документів, що підтверджують родинні відносини потенційного опікуна та підопічного;
- довідка про дохід з місця роботи потенційного опікуна за останні 6 місяців або декларація про доходи за останній рік;
- заяви повнолітніх членів сім’ї, які проживають разом із потенційним опікуном про надання згоди на призначення його опікуном.
Строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років (ч. 6 ст. 300 ЦПКУ). Перебіг строку визнання фізичної особи недієздатною закінчується наступного дня після закінчення визначеного у судовому рішенні строку визнання такої особи недієздатною.
Клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною має право подати опікун, представник органу опіки та піклування не пізніше ніж за п’ятнадцять днів до закінчення строку дії цього рішення (ч. 7 ст. 300 ЦПКУ).
Суд зобов’язаний розглянути клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною до закінчення строку його дії в порядку, встановленому статтею 299 ЦПКУ (ч. 6 ст. 300 ЦПКУ).
Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка (ч. 1 ст. 41 ЦКУ);
недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину (ч. 2 ст. 41 ЦКУ);
правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (ч. 3 ст. 41 ЦКУ);
відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун (ч. 4 ст. 41 ЦКУ);
Скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка визнана недієздатною, у разі видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, членів сім’ї, органу опіки та піклування, такої особи, визнаної недієздатною, або її адвоката. (ч. 3 ст. 300 ЦПКУ).
Органи опіки та піклування провадять діяльність щодо забезпечення прав та інтересів повнолітніх недієздатних осіб та осіб, дієздатність яких обмежена, у тому числі
– безпосередньо ведуть справи щодо опіки та піклування (пп. 1.4 п. 1 Правил);
– ведуть облік щодо осіб, які потребують опіки та піклування (пп. 1.7 п. 1 Правил);
– здійснюють нагляд та контроль за діяльністю опікунів та піклувальників (пп. 1.7 п. 1, пп. 4.14 п. 4 Правил);
– ведуть реєстр особових справ підопічних, алфавітну книгу та картотеку (пп. 3.5 п. 3 Правил), тощо.
Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов’язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників (ст. 63 ЦКУ).
Опікун зобов’язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням; вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного (піклуватися про забезпечення цієї особи необхідними ліками та медичним доглядом, створювати належні умови життя, представляти її інтереси).
Починаючи з 22.03.2005 відповідно до змін , які були внесені до статті 60 ЦКУ Законом України від 03.03.2005 № 2450-VI «Про внесення змін до Цивільного кодексу України» (набрав чинності 22.03.2005) призначення опікунів та піклувальників недієздатним особам та особам, цивільна дієздатність яких обмежена, здійснюється судом (до зазначеної дати такими повноваженнями було наділено органи опіки та піклування).
Опікун (піклувальник) недієздатній особі (особі, цивільна дієздатність якої обмежена) призначається судом за поданням органу опіки та піклування (ч. 1, 2 ст. 60 ЦКУ, ч. 1 ст. 300 ЦПКУ).
Опікун є законним представником фізичної особи, визнаної недієздатною (ст. 242 ЦКУ).
Органи опіки та піклування за своєю ініціативою, за клопотанням підопічних, державних або громадських організацій, а також згідно із обґрунтованими заявами будь-яких осіб можуть ініціювати питання про звільнення особи від повноважень опікуна у разі неналежного виконання обов’язків. За заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов’язків, порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров’я або закладу соціального захисту (ч. 3 ст. 75 ЦКУ).
Опікун зобов’язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах (ч. 1 ст. 72 ЦКУ).
Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника, допомоги на підопічну дитину та інших соціальних виплат, призначених на підопічну дитину відповідно до законів України, доходів від майна підопічного тощо (ч. 3 ст. 72 ЦКУ).
Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі (ч. 4 ст. 72 ЦКУ).
Статтею 71 ЦКУ визначено правочини, на вчинення яких опікуну необхідно отримати дозвіл органу опіки та піклування:
1) відмова від майнових прав підопічного;
2) видання письмових зобов’язань від імені підопічного;
3) укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;
4) укладення договорів щодо іншого цінного майна.
Піклувальник має право дати згоду на вчинення підопічним зазначених правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.
Контроль за діяльністю опікунів і піклувальників здійснюється органами опіки та піклування із залученням громадськості шляхом планових відвідувань осіб, які перебувають під опікою та піклуванням. Періодичність відвідувань установлюється окремим графіком, але не рідше ніж раз на рік, крім першої перевірки, яка проводиться через три місяці після встановлення опіки і піклування. При потребі розгляд результатів перевірок виноситься на засідання опікунської ради для вжиття відповідних заходів (пп. 4.14 п. 4 Правил).
Формою здійснення контролю за діяльністю опікунів та піклувальників є також збір, аналіз і перевірка звітів опікунів та піклувальників (пп.4.11 п. 4 Правил).
Органи опіки та піклування зобов’язані вимагати від опікуна відшкодування майнових збитків, завданих підопічній особі недобросовісним або недбалим виконанням опікунських обов’язків (пп. 4.16 п. 4 Правил).
Органи опіки та піклування можуть вживати також інші заходи, спрямовані на здійснення контролю за діяльністю опікунів та піклувальників щодо опіки та піклування над повнолітніми особами.
Статтею 166 Кримінального кодексу України передбачено відповідальність за злісне невиконання опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки. Невиконання таких обов’язків може проявлятися у залишенні впродовж тривалого строку підопічного без будь-якого нагляду, невжитті заходів щодо його лікування; безпідставному обмеженні в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучному створенні незадовільних побутових умов тощо.
